Бог

Ми віримо, що є ОДИН і тільки один БОГ (Повт. Зак. 6:4; 1Кор. 8:4): живий (Повт. Зак. 32:39-40), правдивий (Вих. 34:6), досконалий (Мт 5:48).

Він відкриває Себе як нескінченна, неосяжна, самодостатня, вічна та незмінна Особа (Вих. 3:14; Пс. 44:7).

Бог є:

  • Святий (Пс. 21:4; 1Пет. 1:16);
  • Усемогутній (Бут. 17:1; 18:14; Йова 42:2; Лк 1:37);
  • Той, Хто знає все (Пс. 93:11; 138:2; Пр. 5:21);
  • Всюдиприсутній (Бут. 28:16; Вих. 3:5);
  • Творець і Вседержитель усього, що є (Об. 1:8);
  • Єдиний, хто гідний слави та поклоніння
    (Вих. 20:2-7; Мт 4:10; Рим. 16:27).

Ми віримо, що БОГ є ТРИЄДИНИМ: Отець, Син і Святий Дух (Бут. 1:1-2; Лк 3:21-22; Євр. 1:1-2; Об. 3:22).

Кожна Особа Трійці володіє усією сукупністю божественних рис. Триєдиний Бог у Своєму єстві та властивостях є рівний і нероздільний, так що Отець — Бог, Син — Бог і Святий Дух— Бог, однак не три Боги, а ОДИН БОГ (Ів 10:30; 14:26)

Ми віримо, що БОГ–ОТЕЦЬ є ніким не створений, безначальний, не народжений, через Якого все сталося (Ін 1:1-4). Він — святий (1Пет. 1:16), до6рий (Мт 19:17), справедливий (Пс. 7:12; 70:19; Об. 3:19).Бог є Отцем Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа (Мт 3:17; 17:5).

Ми віримо, що БОГ–СИН є не створений, а однороджений, «що в лоні Бога-Отця» (Ін 1:18). Він — єдиносущний Отцю і володіє усіма рисами Бога. Заради спасіння людей Він втілився і став людиною (Фил. 2:7), не втрачаючи Своєї божественної сутності. Він став істинною Людиною, в Якій Божа і людська природи досконало поєдналися (не змішуючись, не змінюючись, не поділяючись). Таким чином, Ісус Христос — істинний Бог (1Ін 5:20) та істинна Людина (Рим. 5:15; 1Тим. 2:5).

Ісус Христос:

  • був непорочно зачатий від Духа Святого
    (Мт 1:20; Лк 1:35);
  • тілесно народився від Діви Марії (Мт 1:21; Лк 2:7);
  • прожив абсолютно безгрішне життя
    (1Пет. 2:22; Євр. 4:15);
  • помер на хресті за гріхи людей (Мт 27:50; Рим. 8:34);
  • воскрес із мертвих (Мт 28:5-6; Дії 1:3);
  • вознісся і сів праворуч Отця (Мр 716:19; Дії 1:9);
  • є єдиним Заступником і Посередником між Богом і людиною (Рим. 8:34; 1 Тим. 2:5);
  • прийде вдруге у силі та славі (Дії 1:10-11; Ін 14:1-3).

Ми віримо, що БОГ–СВЯТИЙ ДУХ є не створений, прийшов від Отця через Сина (Ін 14:26). Він рівний Отцю і Сину і володіє усіма рисами Бога.

Святий Дух:

  • є натхненником Святого Писання (2 Пет. 1:21);
  • бере участь у ділах творення (Бут. 1:2); спасінні
    людини (Євр. 3:7); будуванні Церкви (Еф.2:22);
  • прославляє Христа (Ін 16:14);
  • виявляє гріх (Ін 16:14);
  • відроджує людину (Ін 3:5-7);
  • веде дорогою освячення (Ін 16:13).

Ми віримо, що у СТВОРЕННІ неба і землі, усього видимого і невидимого, а також самої людини брала участь БОЖЕСТВЕННА ТРІЙЦЯ: Отець, Син і Святий Дух.

Ми віримо, що у СТВОРЕННІ нового неба і нової землі, де пробуває правда, і нової людини для життя на них (2Пет. 2:13), бере участь БОЖЕСТВЕННА ТРІЙЦЯ:

  • Ісус Христос — прощає грішника (Гал. 4:4);
  • Отець — приймає як синів і дочок (Гал. 4:5);
  • Дух Святий — наповнює, освячує і робить спадкоємцем (Гал. 4:6-7).
Святе Писання

Ми віримо, що «все Писання натхненне Богом» (2 Тим. 3:16), і під цим розуміємо, що вся Біблія є богонатхненною, тому що святі мужі Божі були керовані Духом Святим написати її (2 Пет. 1:21). Це натхнення розповсюджується однаково і повністю на всі частини Писання — історичні, поетичні, повчальні книги та книги пророків. Тому Біблія є непомильною у тексті оригіналу, авторитетною та достатньою на всі часи (2Пет. 1:19; Ін 5:39), христоцентричною — розповідає про Христа, христологічною — навчає про Христа.

Центром усієї Біблії є Ісус Христос — Господь і Спаситель, Його Особа та Його праця у першому і другому приході. Таким чином, жодна частина Біблії, включаючи Старий Завіт, не може вважатися вірно прочитаною або сприйнятою, якщо вона не спрямовує до Нього (Лк 24:27,44; Дії 17:2-3; 18:28; 26:22-23; 28:23). Тому, маючи Божий авторитет і силу впливу на людей, Святе Писання як Слово Боже дане нам для практичного настановлення у всіх вимірах нашого життя (Іс. 55:10-11; Пс. 118:105; Рим. 15:4; 1Кор. 10:11).

Наша віра будується на відкритті: Бог відкриває Себе в історії людства, і 66 книг Біблії (39 Старого Завіту та 27 Нового Завіту) є вираженням Його самовідкриття (Євр. 1:1-3).

Ми віримо, що, з одного боку, Писання є вірним свідоцтвом благочестивих людей про Бога, Якого вони любили та Якому служили, а з іншого боку, — через унікальну участь Духа Святого в їх написанні, Писання є Божим свідоцтвом і Божою наукою у людській формі. Остаточна впевненість у тому, що Святі Писання походять від Бога і складаються із Його мудрості та істини, походить тільки від Ісуса Христа та Його апостолів, які навчали у Його ймення.

Ісус Христос розглядав Біблію (наш Старий Завіт), як написане настановлення Свого Небесного Отця, Якому Він підпорядковувався (Мт 4:4; 7:10; 5:19-20; 19:4-6; 26:31, 52-54).

Апостол Павло описував Старий Завіт, як повністю «богонатхненний», такий, що походить від Божого Духа, так само, як і все творіння, як і весь всесвіт.

Апостол Петро однозначно стверджує божественне походження біблійної науки (2Пет. 1:21; 1Пет. 1:10-12).

Оскільки апостольське вчення про Христа є істиною відкриття в словах, навчених Богом (1Кор. 2:12-13), Церква справедливо вважає справжні апостольські писання, як ті, що завершують Біблію.

Ми віримо, що те, що говорить Писання, — те каже Бог, тому що Біблія є одночасно повністю людською та повністю божественною книгою. Тому весь її багатогранний вміст — історія, пророцтва, поезія, пісні, мудрість, проповіді, листи та все інше — повинно прийматися, як від Бога.

Визнання Біблії як авторитетного та безпомилкового Слова Божого зобов’язує нас:

  • бути вдячними Богу за дар Його написаного Слова (2Кор. 9:15);
  • бути старанними у будуванні нашої віри й життя повністю та виключно на ньому (Рим. 10:17; Юди 1:20).

Ми віримо, що Писання — божественна книга для людей, тлумачення має починатися з її буквального розуміння (Лк 10:26). Тому використання алегорій, які не звертають уваги на автора книги, історичний фон її написання, є неприпустимим.

Кожна книга Біблії написана не кодованою мовою, але таким чином, що може бути зрозумілою тими читачами, до яких вона зверталася. Це також стосується книг, які широко використовують символічну мову, — книг Даниїла, Захарії та Об’явлення.

Жодне значення не може бути накладене на Писання, яке не може бути з впевненістю прочитане в ньому, тобто, коли неможна показати, що його недвозначно висловлено одним або більше авторами (Мт 15:4-6; Дії 8:30-35).

Читаючи та пояснюючи Святе Писання, ми повинні дотримуватися двох принципів:

  • сприймати факти, заповіді, обітниці та застереження,
    які Бог повідомляє нам, такими, якими вони написані
    (буквальне розуміння) — Лк 8:5-8;
  • молитовно на основі Писання міркувати та знаходити
    те, що Бог хоче відкрити — Лк 8:9-15.
Людина

Створення:

  • Ми віримо, що Бог створив людину із «пороху земного, вдихнув дихання життя, і стала людина душею живою» (Бут. 2:7). Таким чином, людина — істота три­єдина (дух, душа і тіло) — Йов 12:10; Іс. 57:16; 1Сол. 5:23; Євр. 14:12) і належить до фізичного (видимого) світу та духовного (невидимого).
  • Бог створив людину безсмертною за образом і
    подобою Своєю, які полягають в інтелектуальних,
    моральних, вольових та інших властивостях
    (Бут. 1:26-27, 5:1; Як. 3:9).

Бог створив людину безгрішною з метою:

  • безпосереднього спілкування між нею та її Творцем (Бут. 3:8; Екл. 7:29);
  • прославлення Бога (Пс. 66:4);
  • продовження людського роду і «замешкання по всій землі» (Бут. 1:28; Дії 17:26);
  • для володіння навколишнім світом і праці на землі (Бут. 1:28; 2:15; Пс. 8:7).

Бог створив людину зі свободою волі. Вона мала право самостійно зробити вибір між добром і злом (Бут. 2:16-17; Повт. Зак. 30:19; Іс. Нав. 24:15; Єр. 21:8).

Гріхопадіння.

Ми віримо, що людина через спокусу від диявола самостійно вибрала шлях непослуху своєму Творцеві і тим самим згрішила проти святого Бога (Бут. 3:1-6; Іс. 59:2; Ін 8:44).

У момент гріхопадіння людина померла духовно і стала смертною фізично (Бут. 2:17; Рим. 6:23; Єф. 2:1; Кол. 2:13).

Наслідком гріха людини стало Боже покарання землі та творіння (Бут. 3:17; Пс. 89:10; Рим. 8:20-21).

Через гріхопадіння перших людей усе людство успадкувало гріховну природу та смерть (Бут. 6:3; Пс. 50:7; 57:4; Єр. 17:9; Рим. 5:12).

Результатом гріхопадіння є те, що людина самостійно не може знайти Бога (1Кор. 2:14; Рим. 3:11).

Церква Христова

Вселенська Церква.

Ми віримо, що Вселенська Церква є невидимим зібранням духовно народжених людей, викуплених Ісусом Христом з усіх народів протягом усіх часів, які були приєднані до Тіла Христового через хрещення Духом Святим, яке відбувається у час народження зго­ри, і знаходяться як на небі, так і на землі (Ін 3:3, 1Кор. 12:13; Євр. 12:33).

Вселенська Церква Христова не є продовженням старозавітного Ізраїлю, але була народжена в муках Голгофи і створена Ісусом Христом у День П’ятидесятниці на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Господь Ісус Христос. Вона являє собою новий Божий народ, невидимий Господній храм, живий духовний організм, головою якого є Ісус Христос, а всі віруючі — члени (Мт 16:18; Дії 2; Гал. 3:28: Еф. 1:22-23; 2:19-22; Кол. 1:18).

Вселенська Церква Христова після закінчення періоду благодаті буде підхоплена на хмарах для зустрічі з Господом і подальшого вічного перебування з Ним (ІСол. 4:16-17).

Приналежність до Вселенської (невидимої) Церкви не звільняє людину від обов’язку належати до місцевої церкви, бо тільки в ній вона може виконувати свої обов’язки стосовно своїх братів і сестер у Христі (Євр. 10:25; Мт 18:17).

Місцева церква.

Ми віримо, що місцева церква є видимим зібранням народжених згори людей, які знаходяться в одній місцевості, об’єднані однією вірою на підставі Слова Божого і постійного перебування в «науці апостольській, спільноті братерській, ламанні хліба та в молитвах» ( Дії 2:42; Фил. 1:1; Еф. 4:4-6), і є складовою частиною Вселенської Церкви.

Місцева церква покликана утверджувати Царство Христове на землі через проповідь Євангелія світові (Мт 28:19; Мр 16:15), через спільне поклоніння і прославлення Господа (Еф. 5:18-20), через взаємну любов і єднання віруючих згідно Первосвященницької молитви Христа (Ін 17:21-23).

У місцевій церкві Бог настановляє служителів і наділяє кожного її члена необхідними дарами для служіння і збудування Церкви Христової (Еф. 4:11-13).

До місцевої церкви віруючі приєднуються через хрещення по вірі (Дії 2:41).

Домашня церква.

Ми віримо, що домашня церква є видимим зібранням відроджених душ, які проживають в одному домі, в одній сім’ї (1Кор. 16:19; Рим. 16:3-4; Кол. 4:15) і належать до місцевої церкви.

Для членів домашньої церкви Святе Писання встановлює певні відповідальність та обов’язки:

  • чоловіків і дружин (Еф. 5:22-33);
  • батьків і дітей (Еф. 6:1-4);
  • панів і слуг (Еф. 6:5-9);
  • старших і молодших ( Тит. 2:2-6).

Хрещення по вірі.

Ми віримо, що хрещення — це заповідь Господа нашого Ісуса Христа, яку встановлено для тих, хто навернувся від своїх гріхів, увірував в Ісуса Христа як особистого Спасителя, отримав народження згори, і є актом їхнього послуху Богові та засвідченням своєї віри для оточуючих (Мт 28:19).

Хрещення по вірі є зовнішнім знаком, який символізує смерть віруючого для гріха і його воскресіння з Христом для нового життя (Рим. 6:3-11; Гал. 3:27 ).

Хрещення по вірі звершується служителями Церкви (пресвітерами) через повне занурення у воду людей, які в дорослому віці свідомо визнають свою віру в Ісуса Христа як у свого особистого Спасителя і Бога, були навчені у Церкві основ віри і дотримуються заповідей Слова Божого у практичному житті ( Мр 16:16; Дії 2:41; 8:36-38; 1Пет. 3:21).

Вечеря Господня.

Ми віримо, що Вечеря Господня – це заповідь Господа нашого Ісуса Христа, яку встановлено для того, щоб згадувати та звіщати смерть Господню, аж доки Він прийде (1Кор. 11:23-26; Лк 22:17-20).

Вечеря Господня виражає подяку, єднання віруючих із Христом та один з одним (1Кор. 10:16-17).

Хліб та вино вказують на ТІЛО та КРОВ Ісуса Христа, і, приймаючи ці знаки, віруючий має духовну спільність з Ним (Мт. 26:26-28).

Спасіння

Ми віримо, що Бог передбачав гріхопадіння перших людей, тому приготував план спасіння, згідно якого Христос був Агнцем, призначеним на заколення від закладин світу (Об. 13:8). Христос у призначений Богом час взяв на Себе гріх усього світу, зазнав за це праведного суду Божого і, досконало задовольнивши Боже правосуддя, звершив повне викуплення і спасіння (Ін 1:29; 1Пет. 2:24; 2Кор. 5:21).

Спасіння звершується Богом по благодаті на основі викуплення в Ісусі Христі. Людина отримує його тільки через особисте та самостійне навернення до Бога. Тому «під небом нема іншого Ймення, даного людям, щоб ним би спастися ми мали» (Дії 4:12).

Віра

Ми віримо, що для навернення грішника до Бога необхідна віра, яка дається людині дією Святого Духа через слухання Слова Божого
(Рим. 10:17; Євр. 11:6; Дії 4:4).

Віра має три основних елементи:

  • пізнання Бога, Його Слова і Його волі (2Тим. 1:12);
  • покора Богоові та Його Слову (Ін 10:27; Як. 4:7);
  • прийняття того, що пропонує Бог (Ін 1:12; Рим. 8:15).

Божий порядок у спасінні людини: факт, віра, почуття. Святий Дух через віру веде людину до покаяння, побуджує відвернутися від мертвих вчинків і навернутися до Бога (Дії 11:21; 26:18; Еф. 2:8). Особисте визнання Ісуса Христа Господом і Спасителем є підтвердженням істинної віри, яке супроводжується вчинками згідно віри (2Кор. 4:13; Ін 20:28; Рим. 10:9-19; Мт 10:32,33; Лк 12:8-9; Дії 8:37).

Покаяння і навернення.

Ми віримо, що покаяння дає Бог лише через Свою ласку та доброту (Мр 1:15; Дії 2:37-38; 11:18 ;Рим. 2:4). Покаяння та навернення містять: смуток про гріх, визнання гріха перед Богом, залишення гріха і прийняття Ісуса Христа своїм особистим Спасителем (Пр. 28:13; 2Кор. 7:10; Дії 26:20).

Покаяння – це переміна у розумі, почуттях і особливо у волі людини (Дії 2:37-38; 9:6,20; Лк 15:20; Мт 21:29). Ознакою правдивого покаяння є вчинки, що гідні покаяння (Дії 26:20; Лк 19:8-9).

Відродження.

Ми віримо, що наслідком навернення і особистого прийняття Ісуса Христа Спасителем і Господом є народження згори від Духа Святого і Слова Божого, що є необхідною умовою всиновлення і входження у Царство Боже (Ін 1:12-13;3:3;Як. 1:18; 1Кор. 4:15; Гал. 3:26).

Відродження — це не перероблення гріховної природи людини, але воскресіння з її мертвого духовного стану і народження для нового життя (Ін 3:3, 5-6; 1Кор. 6:19; 2Кор. 5:17; Гал. 5:17; 1Пет. 2:9; 2Пет. 1:4).

Справжніми ознаками відродження є: докорінна переміна життя, любов до Бога, Його Слова, любов до Церкви та людей; ненависть до гріха, спрага до спілкування з Богом через молитву, уподібнення Христу (1Ін 3:1; 5:1; 2Кор. 3:18; Еф. 2:5; Гал. 4:19; 5:13).

Народжені згори мають впевненість у спасінні, яка ґрунтується на Божому Слові (1Ін 5:13), при свідоцтві Святого Духа (Рим. 8:16) та факті пережитого прийняття Ісуса Христа (Ін 1:12).

Виправдання.

Ми віримо, що людина, повіривши в Ісуса Христа, отримує виправдання вірою, незалежно від діл Закону (Рим. 3:28; 2Кор 5:21). Шляхом виправдання змінюється становище віруючого перед Богом, Який звільняє його від відчуття провини і страху засудження за гріх, тому що Христос взяв усю провину на Себе та поніс покарання за неї. Віруючому зараховується праведність Христа, ніби він взагалі не був винним. Навернена людина отримує мир з Богом і право володіння славним спадком із Христом (Рим. 4:5; 5:1; 5:9; 8:1; 8:17; 8:30).

Усиновлення.

Ми віримо, що через народження згори людина отримує нову природу і в ній перебуває Дух Святий (1Кор. 3:16; 6:19). У день увірування людина стає дитиною Божою і отримує всі права, обов’язки і переваги Царського спадкоємця (Ін 1:12; 1Ін 3:1-2; Гал. 4:1-7). Тому Писання не вимагає шукати особливих ознак спасіння (Дії 13:39; Рим. 5:1; 1Кор. 3:21-23; Еф. 1:3; 4:30; Кол.2:10; 1Ін 5:11-13).

Отримавши всиновлення, дитя Боже стає предметом особливої Божої любові (Ін 17:23), Його батьківського піклування (Лк 12:27-33) та виховання (Євр. 12:5-11), а також має право на спадок (1Пет. 1:3-5; Рим. 8:17) та вільний доступ до Небесного Батька (Еф. 3:12). Дитям Божим керує Дух Святий (Рим. 8:4; Гал. 5:18), воно у всьому покоряється Богові (1Ін 5:1-3)

Освячення.

Ми віримо, що Бог в Ісусі Христі звершив спасіння людини, народив її для нового життя, виправдав і всиновив, увівши в сім’ю Божу (Еф. 2:19; 1Пет. 2:9-10). Більше того, — Бог потурбувався про наше освячення, адже це є Його воля (1Сол. 4:3; 1Пет. 1:16). Освячення — це відокремлення від гріха, посвячення себе Богові та зміна в образ Ісуса Христа ( 1 Сол. 4:7;Фил. 2:15; Кол. 3:5-8; 2Кор. 6:17-18).

Зростання в освяченні.

ПОЧАТКОВЕ освячення людина отримує в день покаяння і за своїм становищем стає святою у Христі, маючи спілкування зі Святим Богом (1Кор. 1:2; 6:11; Рим. 1:7; Євр. 10:10).

Освячення У ЗРОСТАННІ починається із дня навернення і продовжується все життя, як процес практичного звільнення від сили і влади гріха, уподіб­нення Господу Ісусу Христу, Його життю і характеру (2 Кор. 3:18; Еф. 4:11-15; 5:27; Фил. 3:10-15; 1Сол. 4:1; 2Пет. 3:18; Об. 22:11).

Для цього Бог дав благодатні засоби:

  • Слово Боже, як світло, духовну їжу і діючу силу для освячення (Іс. Нав. 1:8; Пс. 1:1-2; Мт 4:4; Ін 13:8; 2 Тим. 3:16-17);
  • молитву, за допомогою якої віруючий спілкується з Богом, славить і шанує Його, сповідається у скоєних проступках, відкриває свої бажання перед Ним, завжди і за все дякує та клопоче про покаяння і спасіння інших людей (Мт 26:41; Ін 4:23-24; 16:23; 1 Ін 1:9; 1 Сол. 5:17-18; Фил. 4:6; 1 Тим. 2:1-4);
  • керівництво Духа Святого, Який освячує людину і виробляє у ній плід (1Пет. 1:2; 2Сол. 2:13; Еф. 3:16;
  • Гал. 5:22-23), провадить віруючого в житті так, що все сприяє йому на добре (Рим. 8:28);
  • постійне перебування вірою у Христі, подібно до галузки на виноградині чи члену Тіла Христового (Ін 15:2,5,8; 1Кор. 12:27).

ДОВЕРШЕНЕ, або ПОВНЕ, освячення настане при підхопленні Церкви, коли відбудеться воскресіння померлих у Господі та переміна тих дітей Божих, які живуть на землі, і отримання ними воскреслих тіл без присутності гріха, подібних до славного тіла Господа (1 Сол. 3:13; 4:17; 5:23; 1 Ів. 3:2).

Спасенні будуть розділяти з Христом Його славу повіки вічні (Ін. 17:22; 1 Пет. 5:10; 1Сол. 2:12; Євр. 2:10; 2Тим. 2:10).

Отож, «пильнуйте про мир зо всіма і про святість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євр. 12:14).

Духовний Світ

Ангели Божі

Ми віримо, що існують особливі духовні істоти – ангели, які створені Богом (Пс. 33:8; 90:11; 102:20; Мт 1:20; 8:16; 12:45; Лк 7:21; 8:2; 11:26; Дії 1:10-11; Кол. 1:16; Євр. 1:14; Об. 16:14).

Ангели перевершують людей силою та знанням (2 Цар. 19:35; Пс. 102:20; 2Пет. 2:11; Як.2:19; Об. 12:12).

Ангели не одружуються (Мт 22:30) і не вмирають (Лк 20:36).

Господь створив всіх ангелів святими (Бут. 1:31; Мт 25:31; Мр 8:38; 2Пет. 2:4). Ангели не є рівними Богу, вони службові духи (Євр. 1:4-7; Пс. 103:4). Їм неможна поклонятися і віддавати почесті, як Богу (1Цар. 11:4-8,33; 2Цар. 1:3; 1Кор. 10:20).

Ангели ієрархічно організовані Богом і виконують різні функції:

  • ангели (Мт 1:20);
  • архангели ( Дан. 10:13,21; 12:1-2; Юди 9; 1Сол. 4:16);
  • херувими (Бут. 3:24; Вих. 26:1; Єз. 1:4-5; 10:15-20);
  • серафими ( Іс. 6:2-6).

Більша частина ангелів залишилася слухняною Богові та виконує Його волю (Мт 25:31; 26:53; Лк 2:9-14; Євр. 1:14). Вони славлять Бога (Пс. 146:1-2; Іс. 6:3), поклоняються Богу (Євр. 1:6; Об. 5:8-13), служать Богу (Пс. 102:20; Об. 22:9; Мт 1:20; Лк 1:26-28; 2:13-14). Ангели також служать Церкві й усім, хто успадковує спасіння (Лк 16:22; Євр. 1:14; 1Кор. 4:9; 11:10; Еф. 3:10; 1Пет. 1:12; Дії 12:11; 27:23-24). Майбутнє Божих ангелів — у славі (Мт 25:31).

Падші ангели

Ми визнаємо, що інша частина ангелів: біси (Мт 8:28-31), духи нечисті (Мр 1:23) не зберегли своєї гідності (Юди 6), згрішили (2Пет. 2:4). Частину з них ув’язнено в темряві безодні (2Пет. 2:4; Юди 6), а інша частина діє на свободі (Лк 8:30-31; Еф. 2:2; Євр. 6:12). Ці ангели противляться задумам Бога (Дан. 10:10-14; Об. 16:13-16) і сприяють поширенню лжевчень (1Ін 4:1-4; 1Тим. 4:1), завдають фізичних і душевних страждань людям (Мт 9:33; 12:22; 17:15-18; Мр 9:22; Лк 8:27-29; 9:37-42).

Ангели, що згрішили, також мають організацію, а їхній голова — колишній херувим (Єз. 28:14-15). Він названий сатаною (противником — Зах. 3:1-2; Йова 1:6; 2:1; Мт 4:10; Лк 22:31), дияволом (наклепником — Мт 4:1; 13:39; Ін 13:20; Об. 13:9-10; 20:2), князем цього світу (Ін 12:31).

Для сатани і його ангелів приготовано суд (1Кор. 6:3; 2Пет. 2:4; Юди 6) та покарання в озері вогню (Мт 25:41; Об. 20:10).

Майбутні Події

Другий прихід Христа

Ми віримо, що незабаром Христос прийде на землю вдруге – у силі та славі (Мт 25:31; Дії 1:11). Про день і годину Його приходу не знає ніхто із людей (Мт 24:31).

Розрізняють дві фази другого приходу Христа: прихід (явлення) за Своєю Церквою, невидимий для світу, під час якого відбудеться підхоплення Церкви (1Сол. 4:16-17); прихід зі Своєю Церквою для тисячолітнього царювання (06.19:11-21), тоді Його побачить кожне око (Об. 1:7).

Ми віримо, що настане велика скорбота, яка повинна прийти на землю (Мт. 24:21).

Воскресіння мертвих

Ми віримо у два воскресіння в майбутньому:

  • воскресіння перше — це воскресіння до життя тих, що померли у Христі, і переміна вірних, що залишилися в живих ( 1Кор. 15:51-53; 1Сол. 4:16-17;
  • Фил. 3:21; Об. 20:6) та воскресіння мучеників часів «великої скорботи» (Об. 20:4-6); воскресіння грішників для осудження (Ін 5:28-29; 0б.20:12-13).

Ми віримо, що після підхоплення Церква стане перед Судовим престолом Христовим (2Кор. 5:10), щоб отримати похвалу (Мт 25:21) та вінці «згідно того, хто що робив, живучи в тілі» (1Сол. 2:19; 1Пет. 5:4; Як. 1:12; Об. 2:10).

Ми віримо у тисячолітнє Царство Христа (Об. 20:2-4).

Останній суд

Ми віримо у кінцевий суд Великого Білого Престолу (Об. 20:11-13), який розпочнеться після останнього воскресіння.

Після суду наступить вічність, яка для одних буде безкінечним блаженством з Христом, а для інших — вічними муками (Мт 25:46; Дії 12:2). І Святе Писання вказує на неможливість переходу у вічності з одного стану в інший (Лк 16:24-26).

Принципи Християнського Життя

Шлюб і сім’я

Ми віримо, що шлюб встановлено Богом, шлюб є союзом між чоловіком і жінкою (Бут. 2:18, 24) з метою:

  • взаємної допомоги та підтримки (Бут. 2:18; Еккл. 4:9);
  • продовження людського роду (Бут. 1:28).

Ми визнаємо, що дошлюбні статеві стосунки є гріхом і Божим словом засуджуються (Євр. 13:4; 12:16;1Сол. 4:3-5). Згідно Божої настанови відроджені віруючі вступають до шлюбу тільки у Господі ( 1Кор. 7:39; 2Кор. 6:14). За Святим Письмом, чоловік може мати одну дружину, а жінка — одного чоловіка (Мт 19:4-6; 1Кор. 6:16; 7:2). У випадку смерті чоловіка чи дружини слово Боже не забороняє тому, хто залишився, вступати у шлюб (1Кор. 7:39; Рим. 7:2-3).

Шлюбний союз між особами однієї статі є гріхом і заборонений, згідно Святого Письма (Лев. 18:22; Рим. 1:26-28; 1Кор. 6:9-10).

Ми віримо, що Господь наказує не розлучатися тим, хто вступив у шлюб (1Кор. 7:10-13; Мт 19:6; Мр 10:11-12). Слово Боже дозволяє розлучення тільки за провиною розпусти (Мр 5:32; Мт 19:9).

Шлюб є установою Божою та громадською, тому повинен отримати подвійне підтвердження. Перше полягає в освяченні Божим словом і молитвою (Мр 10:6-9; Ін 2:1-2; Кол. 3:17; 1Тим. 4:3-5), а друге — здійснюється за державними законами (1Пет. 2:13).

Ми визнаємо, що діти в сім’ї є дорогоцінним даром Божим (Пс. 126:3-5).

Батьки несуть відповідальність за виховання своїх дітей перед Богом та суспільством (Мт 18:6; Еф. 6:4; ІСол. 4:10-12).

Штучне переривання вагітності (аборт) розглядається як вбивство і засуджується як навмисний гріх (1Кор. 5:11; Пс. 138:13, 16).

Ми визнаємо, що людина, яка навернулася до Бога, повинна привести свої шлюбні стосунки у відповідність зі Словом Божим, а саме:

  • якщо на момент покаяння вона була розлучена, то повинна примиритися і при наявності такої можливості відновити сім’ю (Мт 3:8; Рим. 12:18);
  • якщо на момент покаяння вона була у повторному шлюбі, то не повинна розлучатися (1 Кор. 7:12-17; 7:24);
  • у випадку, коли на момент покаяння людина була у незаконному шлюбі, вона повинна його узаконити (1 Пет. 2:13).

Свобода християнина та свобода совісті

Ми визнаємо, що свобода християнина — це свобода від рабства гріха і смерті (Рим. 6:17-18, 22-23; Гол. 5:1; Ін 5:24).

Ми віримо, що свобода християнина не є приводом догоджати тілу та прикривати лихе, а також спокушати немічного у вірі (1Пет. 2:16; Гол. 5:13; 1Кор. 6:12; 8:9; 10:23-24).

Тому ми:
повністю утримуємося від вживання напоїв, що містять алкоголь, від паління тютюну, наркотиків та лихослів’я (1Кор. 3:16-17; 6:10; Гол. 5:19-21; Кол. 3:8); утримуємося від задушенини, крові та ідольських жертв (Дії 15:29). Під ідольськими жертвами ми розуміємо все, над чим були здійснені заклинання, шептання, будь-яке ворожіння та гадання; в одязі ми дотримуємося євангельського принципу: «як належить святим», що відповідає прийнятим стандартам і культурним нормам одягу тієї місцевості, де мешкає християнин (1Тим. 2:9-10; Титу 2:3).

Під свободою совісті ми розуміємо свободу християнина робити вибір (Ін 6:67).

Ми віримо, що ніхто не має права примусити людину вірити чи не вірити у Бога, виконувати чи не виконувати Його волю, служити Богу чи не служити Йому (Дії 4:18-20; Фил. 3:7; 1 Пет. 5:1-3; 2 Кор. 9:7), і на цій підставі ми не практикуємо хрещення немовлят.

Ставлення до держави та громадські обов’язки

Ми віримо, що «всяка влада від Бога» для захисту добрих та покарання злих (Рим. 13:1-2).

Ми віримо, що Церква Христа не від світу цього (Ін 18:36). Церква, визнаючи своєю Головою Христа, за своєю сутністю не може і не повинна бути під керівництвом світської влади; тим більше вона не може і не повинна сама мати світську владу і не може діяти в її дусі та її методами (Мт 20:25-28; Лк 12:13-14).

Ми визнаємо, що Господь наказує нам молитися за правителів, щоб на землі був мир та правосуддя (Єр. 29:7; 1Тим. 2:1-3; Лк 3:12-14).

Ми визнаємо, що християнин повинен бути зразковим громадянином своєї країни та коритися владі «не тільки ради страху кари, але й ради сумління» (Рим. 13:5-7; 1Пет. 2:13-17). Якщо вимоги влади обмежують свободу виконання Божих наказів, ми залишаємо за собою право чинити так, як вчить нас Слово Боже (Мт 22:21; Дії 5:29).

Ми визнаємо, що християни, як громадяни, можуть брати участь в уряді, у виборних органах та громадських організаціях, якщо їхня діяльність не розбігається з принципами Євангелія. Ця участь не повинна бути від імені церкви, вона є власною ініціативою особистості (Рим. 16:23; Фил. 4:22).

Християнин і добрі вчинки

Ми визнаємо, що християни зобов’язані через благочестиве життя та молитву сприяти пануванню добра, свободи, справедливості та миру для всіх людей (Рим. 12:17-21; 14:19; 1Кор. 7:21; Фил. 4:8; Євр. 12:14).

Ми віримо, що Бог створив людину для добрих вчинків, які є:

  • висловленням подяки Богу за здійснене і подароване спасіння (1Кор. 10:31; Кол. 3:17);
  • засобом для сповіщання людям любові Божої (Мт 5:16);
  • ознакою живої віри (Як. 2:17).

Ми визнаємо, що християнин повинен працювати, створюючи корисне своїми руками (Еф. 4:28; 2Сол. 3:6 -13). Сфера діяльності християнина — це справа його сумління, проте вона не повинна містити насильства та обману (Лк 3:12-14; Мих. 6:8; Мал. 3:5; Як. 5:4).

Статут

ЗАРЕЄСТРОВАНО


Розпорядженням голови Хмельницької облдержадміністрації

від _______________ № ____________

ПРИЙНЯТО

Зборами

Релігійної організації «Церква

ЄХБ «Дім Євангелія»

м. Хмельницький

Протокол № ___

від « » __________ 2017 р.

 

 

 

СТАТУТ

РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

«ЦЕРКВА ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ

ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ

«Дім Євангелія»

(нова редакція)

м. Хмельницький

1. Загальні положення

1.1. Релігійна організація «Церква Євангельських Християн-Баптистів «Дім Євангелія» (далі за текстом Церква), є добровільним об’єднанням віруючих євангельсько-баптистського віровизнання, утвореним для задоволення релігійних потреб віруючих, спільного сповідання віри та поклоніння Богові, духовного зростання, проповіді Євангелії та благодійної діяльності у світлі заповідей Ісуса Христа, записаних в Біблії.

1.2. Церква у своїй діяльності керується Святим Письмом – Книгами Старого та Нового Заповітів (канонічними), а також віровченням євангельських християн-баптистів, Конституцією України, Цивільним та Господарським кодексом України, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі Закон), іншими нормативно-правовими актами чинного законодавства України та нормами міжнародного права, а також цим Статутом, іншими нормативними актами, прийнятими Церквою та об’єднаннями, у які може входити Церква.

1.3. Церква є неприбутковою організацією, зареєстрованою згідно з чинним законодавством. З дня її державної реєстрації Церква користується усіма правами юридичної особи, може мати власний розрахунковий та інші рахунки в установах банку, печатку зі своєю назвою і символікою, затвердженою відповідно до чинного законодавства, штамп, бланк, інші необхідні реквізити.

1.4. Для виконання своїх статутних завдань Церква може співпрацювати з іншими релігійними організаціями, державними органами, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами України, а також з релігійними, громадськими організаціями та окремими громадянами іноземних країн.

1.5. Місцезнаходження релігійної громади (юридична адреса):

29000, м. Хмельницький, вул. Шестакова 43.

1.6. Найменування Церкви:

– повне найменування: Релігійна організація «Церква Євангельських Християн-Баптистів «Дім Євангелія»;

– скорочене найменування: РО «Церква ЄХБ «Дім Євангелія».

2. Завдання Церкви

2.1. Поширення християнського вчення на території України та за її межами.

2.2. Духовно-моральне виховання віруючих Церкви на християнських засадах.

2.3. Навчання дітей норм християнської моралі.

2.4. Зміцнення єдності між віруючими Церкви та іншими релігійними громадами.

2.5. Залучення віруючих Церкви та інших людей доброї волі до активної участі у справах милосердя та благодійної діяльності як самостійно, так і за допомогою інших організацій та центрів в Україні і за її межами.

2.6. Надання допомоги людям, залежним від алкоголізму, наркоманії та інших згубних звичок.

2.7. Отримання добровільних пожертв та гуманітарної допомоги з різних джерел для здійснення статутних завдань Церкви в Україні та за її межами.

2.8. Отримання та надання Церквою гуманітарної та іншої допомоги лікарням, навчальним закладам, будинкам престарілих, установам відбування покарань, притулкам для сиріт, окремим особам тощо.

2.9. Поширення норм християнської етики в сімейній, культурній, економічній та інших сферах суспільного життя.

3. Діяльність Церкви

3.1. Церква спрямовує свою діяльність на людей різних вікових груп та соціальних категорій, які проживають на території України та за її межами. Форми, способи і періодичність проведення богослужінь та інших релігійних заходів Церква визначає самостійно.

3.2. Основними формами діяльності Церкви є:

3.2.1 Загальні зібрання як у приміщеннях молитовного будинку, так і за його межами.

3.2.2. Хрещення нових членів Церкви.

3.2.3. Зібрання, на яких здійснюється Господня Вечеря (Причастя).

3.2.4. Освячення шлюбів, молитви над дітьми, посвячення служителів Церкви на служіння, траурні та інші релігійні дії згідно з віровченням.

3.2.4.1. Шлюб укладається тільки між одним біологічним чоловіком і однією біологічною жінкою. Під терміном «біологічний» мається на увазі стать, яку людина мала при народженні і ніколи не змінювала;

3.2.4.2. Перераховані в пункті 3.2.4. священнодії здійснюються як для членів Церкви, так і для всіх охочих;

3.2.5. Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії проводяться Церквою:

3.2.5.1. в культових будівлях і на прилеглій території, установах релігійних організацій; на берегах річок, з використанням водойм для проведення хрещення; на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, будинках громадян, та інших територіях, на яких не заборонено проводити перераховані вище види діяльності;

3.2.5.2. в установах, організаціях, на підприємствах, навчальних та медичних закладах, військових частинах, в’язницях тощо, за згодою адміністрації закладів.

3.2.6. У богослужіннях та інших видах діяльності Церкви можуть приймати участь діти.

3.3. Церква у встановленому порядку отримує та розподіляє гуманітарну допомогу, здійснює закупівлю продуктів харчування, предметів першої необхідності, медикаментів, лікарських препаратів, товарів та іншого майна для подальшої безкоштовної передачі їх фізичним та юридичним особам.

3.4. Церква має право встановлювати, підтримувати міжнародні зв’язки та прямі особисті контакти, в тому числі виїзди за кордон для участі в зборах та релігійних заходах (конгреси, конференції, фестивалі тощо), скеровувати громадян за кордон для навчання в духовних навчальних закладах та місіонерській діяльності, а також запрошувати іноземних священнослужителів, релігійних проповідників, викладачів та наставників для ведення проповідницької діяльності, виконання релігійних обрядів та викладання у встановленому чинним законодавством порядку.

3.5. Церква у порядку, визначеному чинним законодавством, має право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають статус юридичної особи.

3.6. Церква має право здійснювати добродійну діяльність як самостійно, так і через громадські організації: товариства, братства, асоціації, фонди інші об’єднання громадян. Вони можуть мати, за потреби, статус юридичної особи.

3.7. З метою здійснення культурно-освітньої діяльності, (розповсюдження релігійної літератури, релігійна освіта та виховання дітей і дорослих тощо) Церква може організовувати загальноосвітні школи, музичні школи, дитячі садочки, групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їй належать або надаються у користування. Ці заклади можуть мати статус юридичних осіб.

3.8. Церква, у встановленому чинним законодавством порядку, може використовувати існуючі засоби масової інформації, засновувати власні для розповсюдження серед населення відомостей про свою діяльність та поширення засад християнського життя.

3.9. Церква сприяє реабілітації та ресоціалізації залежних від згубних звичок людей і людей з обмеженими фізичними можливостями, а також допомагає людям похилого віку, бездомним, безпритульним, сиротам, вдовам, важкохворим, малозабезпеченим, потерпілим від стихійного лиха та різних форм насилля, тощо. Для цього Церква може створювати відповідні заклади зі статусом юридичної особи.

3.10. Церква має право на придбання, володіння і використання релігійної літератури та інших предметів і матеріалів релігійного призначення. Церква може мати бібліотеку християнської літератури, доступну для користування, як членам Церкви, так і всім охочим.

3.11. Церква має право виготовляти, видавати та розповсюджувати християнські газети, журнали, бюлетені, книги, календарі, інші матеріали інформаційного характеру, предмети релігійного призначення та створювати християнські радіо і телепрограми, християнські Інтернет ресурси тощо.

3.12. Для виховання віруючих, піднесення їх духовно-морального рівня Церква має право створювати вокально-музичні, театральні та інші гуртки, а також студії звукозапису, відео студії тощо.

3.13. Церква може організовувати та проводити для дітей та дорослих конференції, семінари, форуми, табори, клуби тощо.

3.14. Церква здійснює інші види діяльності, які направленні на виховання суспільної моралі на християнських засадах.

4. Членство у Церкві

4.1. Членом Церкви може бути дієздатна особа, яка публічно визнала віру в Ісуса Христа, погоджується з істинами Біблії, знайома з віровченням Церкви та дотримується його і допущена Зборами Церкви до укладання завіту з Богом засобом хрещення. Віруючий, над яким було здійснено Хрещення вважається членом Церкви. Хрещення, як правило, виконується шляхом повного занурення в воду у водоймах, або спеціально обладнаних місцях.

4.2. Кожен, хто бажає стати членом Церкви повинен:

4.2.1. Подати заяву на ім’я Пастора (пункт 5.2.) про бажання стати членом Церкви, заповнивши відповідну анкету, для подальшого розгляду на Раді пресвітерів.

4.2.2. Систематично відвідувати загальні зібрання Церкви та одну із груп вивчення Біблії.

4.2.3. Мати рекомендацію від керівника групи з підготовки до хрещення або однієї з груп вивчення Біблії, яку відвідує.

4.2.4. Ознайомитись із загальним устроєм Церкви: її віровченням та статутом. Після проходження навчання кандидат в члени Церкви має співбесіду з Радою пресвітерів.

4.3. Рішення про допуск новонаверненого до хрещення виноситься Зборами Церкви.

4.4. Прийняття у члени Церкви прибулих з інших релігійних громад проводиться Зборами Церкви на підставі заяви віруючого та письмової рекомендації від керівництва релігійної громади протестантської деномінації, членом якої він був. У окремих випадках щодо прибулих може бути прийнято рішення Радою пресвітерів про випробувальний термін.

4.5. Припинення членства у Церкві відбувається за рішенням Ради Церкви з повідомленням Зборам Церкви у випадках:

4.5.1. За заявою члена Церкви;

4.5.2. У разі застосування примусового виключення, як заходу дисциплінарного впливу;

4.6. Член Церкви зобов’язаний:

4.6.1. Жити християнським життям, яке сприяє зміцненню віри інших членів Церкви та пропагує християнську мораль.

4.6.2. Підкорятись рішенням керівних органів Церкви у питаннях діяльності Церкви.

4.6.3. Дотримуватись віровчення та норм, перерахованих у пункті 1.2.

4.6.4. Вивчати Біблію і проводити активне молитовне життя;

4.6.5. Виконувати в Церкві посильну працю відповідно до своїх обдарувань.

4.6.6. Члени Церкви, які мають дітей, повинні виховувати їх відповідно до вчення Біблії, яке має сприяти їхньому духовному відродженню та формуванню християнського характеру.

4.6.7. Брати участь у матеріальному служінні, яке є можливістю послужити Богу шляхом фінансової підтримки Церкви. Беручи регулярну участь у матеріальному служінні, члени Церкви вносять свій посильний вклад у загальну справу служіння Церкви.

4.6.8. Бути учасником церковної групи з вивчення Біблії, будучи підзвітним керівнику групи та служачи любов’ю іншим.

4.6.9. Пропагувати християнський світогляд своїм віровизнанням та прикладною поведінкою відповідно до Біблії.

4.7. Член Церкви має право:

4.7.1. Брати участь у формуванні загальної стратегії розвитку Церкви, висловлюючи свої пропозиції і зауваження керівним органам Церкви, а також беручи участь в обговоренні та прийнятті рішень Зборами Церкви шляхом голосування.

4.7.2. Брати участь у повсякденній діяльності Церкви;

4.7.3. На пасторську опіку;

4.7.4. Звертатися з питань віровчення та діяльності Церкви до Пастора Церкви, Ради пресвітерів, Ради Церкви, інших органів і служителів церкви та отримувати відповідь на звернення.

4.7.5. Вільно обирати вид діяльності у Церкві, відповідно до своїх духовних обдарувань та уподобань.

4.7.6. Бути обраним на виборні посади Церкви.

4.7.6.1. Кожен член Церкви чоловічої статі може, відповідно до свого покликання, бути обраним на служіння диякона чи пресвітера. На інші посади відповідно до свого дарування можуть бути обрані як чоловіки так і жінки

4.7.6.2. Духовно зрілі члени Церкви чоловічої статі можуть навчати віруючих Церкви через проповідь на богослужінні. Дозвіл проповідувати надає Рада пресвітерів.

4.7.7. Ініціювати обрання на виборні посади інших членів церкви

4.7.8. Вийти із членства в Церкві за власним бажанням, повідомивши про це Збори Церкви в письмовій формі. Член Церкви, до якого були застосовані дисциплінарні заходи (пункт 4.8.) може вийти з членства в іншу релігійну громаду тільки після того, як виправить поведінку відповідно до Біблії.

4.7.9. Бути прийнятим в Церкву, маючи позитивну рекомендацію від керівництва релігійної громади протестантського спрямування, яку він покинув, і погоджуючись з віровченням Церкви.

4.8. До членів Церкви, відповідно до віровчення, застосовуються заходи церковної дисципліни у наступних випадках:

4.8.1. Недотримання вчення Біблії, життя з порушенням норм християнської моралі, віровчення Церкви, Статуту, чи не виконання рішень керівних органів Церкви;

4.8.2. Вчинення дій, що перешкоджають діяльності Церкви та загрожують її єдності.

4.8.3. Самоусунення від участі в діяльності Церкви і виконання її статутних завдань протягом трьох місяців.

4.9. Притягнення до дисциплінарної відповідальності здійснюється у порядку, та на підставах, визначених Положенням про застосування заходів церковної дисципліни.

4.10. Заходи церковної дисципліни спрямовуються на виправлення члена Церкви і відновлення його духовного життя. Заходами церковної дисципліни є:

4.10.1. Бесіди з метою навчання і переконання члена Церкви;

4.10.2. Часткове обмеження члена Церкви Зборами участі в діяльності Церкви.

4.10.3. Виключення із членів Церкви на термін, доки колишній член церкви не розкається у вчиненому.

5. Керівні органи Церкви

Керівними органами Церкви є: Збори Церкви, Пастор Церкви, Рада пресвітерів, Рада Церкви, Комітети служінь.

5.1. Збори Церкви

5.1.1. Вищим керівним органом Церкви є Збори членів Церкви (далі Збори). Рішення Зборів є правочинним, якщо за нього проголосувала більша частина присутніх крім особливо важливих питань.

5.1.2. В особливо важливих питаннях діяльності Церкви, рішення вважаються правочинним за умови присутності на Зборах не менше 60 % членів Церкви і кількість тих, хто проголосували «за» становить 85% від присутніх. При голосуванні в усіх нижче зазначених випадках діють два можливих варіанти вибору: «за» і «проти». До особливо важливих питань належать:

5.1.3. Обрання та переобрання Пастора, пресвітерів, дияконів, членів Ради Церкви, касира, членів Ревізійної комісії Церкви;

5.1.4. Внесення змін і доповнень до статуту Церкви;

5.1.5. Прийняття рішень про утворення громадських організацій, благодійних закладів, заснування підприємств тощо;

5.1.6. Припинення діяльності Церкви та вирішення майнових питань у разі припинення її діяльності;

5.1.7. Затвердження бюджету Церкви;

5.1.8. Розгляд питання про вступ до об’єднань/союзів церков та вихід із них;

5.1.9. Прийняття рішень про придбання або реалізацію нерухомого майна Церкви;

5.1.10. Затвердження угод, що укладає Пастор від імені Церкви, якщо їхня вартість перевищує 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5.1.11. Розгляд інших важливих внутрішніх організаційних питань Церкви.

5.1.12. Виключним є обрання та/чи переобрання Пастора. Воно відбувається:

5.1.12.1. за наявності однієї кандидатури діє норма у 2/3 голосів «за» від загальної кількості зареєстрованих членів Церкви;

5.1.12.2. за наявності двох кандидатур обрання відбувається шляхом перемоги одного з кандидатів за участю у голосуванні не менше 2/3 членів Церкви. У цьому випадку обрання підтверджується 51% членів Церкви.

5.1.12.3. за наявності більше двох кандидатур голосування здійснюється в два етапи. Кандидатури двох переможців першого етапу виносяться на голосування в другому. Далі відбувається голосування за умовою попереднього пункту.

5.1.13. Голосування з питань обрання посадових осіб Церкви є таємним.

5.1.14. Для організації таємного голосування Радою пресвітерів створюється виборча комісія з членів Церкви в кількості 5 осіб.

5.1.15. Ініціаторами скликання Зборів є Пастор, чи Рада пресвітерів, чи Рада Церкви чи ініціативна група у кількості 10% від зареєстрованих членів Церкви.

5.1.16. Збори Церкви обирають секретаря для ведення протоколу Зборів та за необхідністю лічильну комісію.

5.1.17. Збори відбуваються за необхідністю, але не рідше 4-х разів на рік;

5.1.18. Щорічно на Зборах розглядається річний фінансовий звіт;

5.2. Пастор

5.2.1. Пастор Церкви (надалі Пастор) є керівником Церкви. Це чоловік, який відповідає Біблійним вимогам згідно 1 Тим. 3:1-7 та Тит. 1:6-9 та інших текстів Біблії.

5.2.2. Пастором Церкви може бути обраний член іншої громади євангельських християн-баптистів за спільною згодою церков.

5.2.3. Посвячення нового Пастора на служіння здійснює Пастор, який залишає посаду. За умови членства Церкви в об’єднаннях/союзах, для посвячення може бути запрошений Голова об’єднання/союзу або уповноважена ним особа.

5.2.4. Обрання, переобрання та звільнення Пастора здійснюють Збори Церкви.

5.2.5. Пастор у своїй діяльності:

5.2.5.1. контролює підготовку і проведення усіх церковних заходів;

5.2.5.2. видає накази та усні розпорядження що регулюють поточну діяльність Церкви;

5.2.5.3. скликає Збори, Раду пресвітерів, Раду Церкви та головує на них;

5.2.5.4. представляє інтереси Церкви перед органами влади та місцевого самоврядування, при оформленні клопотань, угод, контрактів та інших ділових документів;

5.2.5.5. навчає Церкву біблійних норм;

5.2.5.6. виконує священнодії Хрещення, Господньої Вечері (Причастя), Молитви над дітьми, Шлюбів, Похоронів тощо;

5.2.5.7. ініціює обрання пресвітерів, дияконів та інших служителів, вирішення питань церковної дисципліни тощо;

5.2.5.8. відповідає за церковне господарство, стан будинку молитви та прилеглої території, наявність всього необхідного для виконання богослужінь та інших заходів Церкви:

5.2.5.9. бере участь в розробці та затвердженні Статуту Церкви та внесенні змін до нього;

5.2.5.10. за узгодженням із Зборами, Радою пресвітерів та Радою Церкви і відповідно до Статуту Церкви вирішує поточні фінансово-господарські питання;

5.2.5.11. відповідно до штатного розкладу приймає на роботу та звільняє необхідний обслуговуючий персонал;

5.2.5.12. Спільно з Радою пресвітерів призначає осіб, які тимчасово чи постійно керують певними напрямами діяльності Церкви;

5.2.6. За дорученням Пастора або Зборів представником інтересів Церкви може бути інша довірена особа.

5.2.7. Пастор у своїй діяльності підпорядкований Зборам, та один раз у рік звітує перед ними.

5.2.8. Пастор, пресвітери (пункт 5.2.10.) та інші працівники можуть бути працевлаштовані Церквою. Умови праці визначаються угодою між Церквою та пастором, пресвітерами чи іншими працівниками і визначаються трудовим договором, який укладається у письмовій формі та реєструється у встановленому порядку.

5.2.9. Дострокове припинення повноважень Пастора:

5.2.9.1. через суттєві недоліки в роботі та/або через аморальну поведінку;

5.2.9.2. за заявою Пастора: власне бажання, переїзд, стан здоров`я, інші причини, що роблять неможливим пастирське служіння в даній Церкві.

5.2.9.3. Для звільнення Пастора не за його ініціативою, щоб з’ясувати характер його діяльності Радою Церкви створюється спеціальна комісія з компетентних членів Церкви в складі не менше 3-х осіб. За результатами діяльності комісії формується питання для розгляду на Зборах. Ініціатором скликання Ради Церкви може бути будь-хто з членів Церкви за наявності вагомих доказів неправомірної діяльності Пастора чи його аморальної поведінки;

5.2.9.4. В разі розгляду на зібранні Ради Церкви питання про звільнення Пастора він не головує на зібранні Ради Церкви і може бути відсутній на ньому. В цьому випадку зібранням Ради Церкви керує голова, обраний на час зібрання більшістю членів Ради.

5.2.9.5. Звільнення Пастора не за його бажанням здійснюється Зборами за поданням Ради Церкви;

5.2.9.6. Для звільнення Пастора за його бажанням достатньо його заяви, прийняття її до уваги Зборами і винесення відповідного рішення.

5.2.10. Для допомоги Пастору в його діяльності обираються пресвітери та диякони Церкви чоловічої статі в кількості, необхідній для оптимального функціонування Церкви. Це духовно зрілі члени церкви, які відповідають характеристикам пресвітера/пастора/єпископа, викладеним у Біблії, 1 Тимофію 3:1-7, Тита 1:6-9, 1 Петра 5:1-4.

5.2.10.1. Кандидати у пресвітери та диякони мають співбесіду з Радою пресвітерів.

5.2.10.2. Кандидати в пресвітери та диякони перед допущенням до служіння мають випробувальний термін до одного року;

5.2.10.3. Обрання на випробувальний термін кандидатів у пресвітери та диякони здійснюється простою більшістю Зборів Церкви.

5.2.10.4. Пресвітери та диякони обираються Зборами згідно з пунктом 5.1.3.

5.2.10.5. Пресвітери та диякони після обрання Зборами посвячуються на служіння на урочистому богослужінні.

5.2.10.6. У духовно-виховній роботі, окрім пресвітерів і дияконів, можуть брати участь проповідники чоловічої статі та інші духовно авторитетні члени Церкви як чоловіки так жінки. У своїй діяльності вони керуються відповідними рішеннями Зборів, Ради пресвітерів і Ради Церкви.

5.3. Рада пресвітерів

5.3.1. Рада пресвітерів є управлінською ланкою Церкви, що діє відповідно до Біблії і цього Статуту та керується рішенням Зборів Церкви.

5.3.2. Головою Ради пресвітерів є Пастор.

5.3.3. Членами Ради пресвітерів є пресвітери, обрані в порядку, встановленому цим Статутом;

5.3.4. Рада пресвітерів збирається за потребою, але не рідше одного разу на місяць;

5.3.5. Зібрання Ради пресвітерів є чинними за присутності більшості її членів;

5.3.6. Рішення Ради пресвітерів обов’язкові для Ради церкви та всіх членів Церкви;

5.3.7. За рівної кількості голосів при голосуванні перевага надається рішенню, за яке голосує Голова;

5.3.8. Рада пресвітерів виносить рішення, які стосуються поточного духовного життя Церкви та важливих господарських питань, окрім пункту 5.1.9.;

5.3.9. Рада пресвітерів може ініціювати питання для розгляду на Зборах;

5.3.10. Рада пресвітерів відповідальна за:

5.3.10.1. правильність віровчення Церкви згідно з Біблією;

5.3.10.2. вироблення принципів служіння Церкви;

5.3.10.3. визначення загальної стратегії розвитку Церкви;

5.3.10.4. загальну організаційну структуру служіння Церкви;

5.3.10.5. організацію напрямів служінь (пункт 5.5.3.), додавання нових напрямів і ліквідація, у разі необхідності, існуючих;

5.3.10.6. підбір, підготовку та затвердження керівників відділів та інших служителів різного рівня;

5.3.10.7. забезпечення пасторської опіки членів Церкви;

5.3.10.8. підготовку порядку денного Зборів;

5.3.10.9. прийняття рішень про накладення та зняття дисциплінарних заходів щодо членів Церкви з доведенням інформації до Зборів;

5.3.10.10. встановлення в окремих випадках випробувального терміну для віруючих, які прибули з інших церков;

5.3.10.11. формування бюджету Церкви, представлення його на розгляд Зборів та нагляд за його виконанням;

5.3.10.12. затвердження розміру оплати праці штатним працівникам Церкви та перегляд його за необхідності;

5.3.10.13. введення нових оплачуваних посад у Церкві чи скорочення існуючих;

5.3.10.14. складання графіку відпусток і вихідних для штатних співробітників Церкви і нагляд за його виконанням;

5.3.10.15. узгодження загального графіку заходів, що проводяться різними напрямами служінь Церкви; складання річного плану служіння, а також внесення до нього змін у разі необхідності;

5.3.10.16. розв’язання деяких спірних питань між членами Церкви.

5.3.10.16. співробітництво з іншими церквами;

5.3.10.17. керівництво, координацію і розвиток служіння груп з вивчення Біблії;

5.3.10.18. здійснення поточної пасторської опіки членів Церкви, координація служіння дияконів, керівників груп з вивчення Біблії та інших відділів;

5.3.10.19. духовну опіку тих, хто перебуває в кризових ситуаціях;

5.3.10.20. дошлюбне та сімейне консультування;

5.3.11. На своїх зібраннях Рада пресвітерів обирає секретаря для ведення протоколу і видає рішення.

5.3.12. За відсутності Ради пресвітерів її обов’язки виконує Рада Церкви.

5.4. Рада Церкви

5.4.1. Раду Церкви складають Пастор, диякони та керівники напрямів служіння (пункт 5.5.8.). За потреби до Ради Церкви можуть входити інші члени Церкви. Рада Церкви є виконавчим органом Церкви, що здійснює поточне виконання рішень Зборів, письмових наказів та усних розпоряджень Пастора, рішень Ради пресвітерів. Головою Ради є Пастор Церкви;

5.4.2. Рада Церкви формується Радою Пресвітерів, а за її відсутності Пастором і затверджується Зборами Церкви.

5.4.3. Засідання Ради Церкви дійсні за умови присутності більшості її членів і відбуваються за потребою, але не рідше 6 разів на рік.

5.4.4. Рішення Ради Церкви чинні, якщо за них проголосувала більшість членів Ради, присутніх на засіданні. При рівності голосів приймається рішення, підтримане Головою Ради.

5.4.5. У своїй діяльності Рада Церкви підзвітна Пастору, Раді пресвітерів та Зборам Церкви.

5.4.6. До компетенції Ради Церкви входить:

5.4.6.1. виконання рішень Зборів, письмових наказів та усних розпоряджень Пастора та рішень Ради пресвітерів;

5.4.6.2. представлення на розгляд та затвердження Зборів планів господарської діяльності, річних витрат та фінансових звітів;

5.4.6.3. збереження у належному стані будинку молитви, інших церковних приміщень, території та всього майна Церкви, ведення його обліку;

5.4.6.4. прийняття рішень щодо придбання церковного майна поточного користування, ведення інвентарних книг;

5.4.6.5. освоєння коштів та майна Церкви згідно з рішеннями Зборів, Ради Пресвітерів, наказів Пастора, облік матеріальних ресурсів відповідно до бюджету;

5.4.6.6. вирішення під керівництвом Пастора поточних господарських питань Церкви;

5.4.6.7. відповідальність за дотримання порядку на богослужіннях та інших масових заходах;

5.4.6.8. організація збору пожертвувань та їхній облік;

5.4.6.9. підготовка необхідних матеріалів для Вечері Господньої, Хрещення та інших священнодій;

5.4.7. Член Ради Церкви може бути виключений зі складу Ради за поданням пастора чи за власним бажанням рішенням Зборів у разі:

5.4.7.1. відсутності без поважних причин тричі підряд на засіданнях Ради Церкви;

5.4.7.2. дисциплінарних заходів щодо нього;

5.4.7.3. нехтування чи неналежне виконання довіреного служіння;

5.4.7.4. стан здоров’я чи/та інші поважні причини, котрі перешкоджають подальшій участі у Раді.

5.5. Комітети служінь

5.5.1. За необхідністю, Радою пресвітерів у Церкві можуть бути створені комітети служінь, які здійснюють поточне керівництво певним напрямом служіння Церкви (молодіжний, підлітковий, дитячий, сестринський, праці з неповносправними, благовісницький, праці з реабілітантами, музичний тощо);

5.5.2. Членами комітету служіння можуть бути духовно зрілі чоловіки і жінки, які за своїм духовним рівнем відповідають характеристикам духовних керівників (1 Тим. 3:8-13), добре розуміють віровчення та принципи служіння Церкви, мають досвід роботи в даній сфері служіння і здатні працювати в команді з іншими служителями.

5.5.3. Члени Комітету служіння вибираються Радою пресвітерів на підставі вище викладених вимог до служителів з числа членів Церкви, які успішно здійснюють певний вид служіння. Обрання кожного члена Комітету служіння здійснюється Радою пресвітерів одноголосно.

5.5.4. Член Комітету служіння може бути виведеним Радою пресвітерів з його складу у випадку невідповідності Біблійним вимогам до служителів, фізичної неможливості його участі в роботі Комітету та у інших випадках.

5.5.5. Кожен Комітет служіння у своїй роботі безпосередньо підзвітний Раді пресвітерів.

5.5.6. Рада пресвітерів обирає Голову, який керує діяльністю Комітету;

5.5.7. Пастор та члени Ради пресвітерів за необхідності мають право приймати участь в нарадах Комітетів служіння.

5.5.8. Керівники комітетів служінь входять у Раду Церкви.

6. Ревізійна комісія

6.1. Для перевірки діяльності Церкви, Збори обирають Ревізійну комісію у складі 3 (трьох) членів Церкви – Голову та двох членів.

6.2. Ревізійна комісія обирається на п’ять років.

6.3. Ревізія коштів та матеріальних цінностей Церкви проводиться Ревізійною комісією не рідше одного разу на рік. Результати перевірки доповідаються Ревізійною комісією на Зборах і затверджуються Зборами.

7. Майновий стан Церкви

7.1. Церква може отримувати добровільні фінансові та інші майнові пожертви. Джерелами добровільних пожертв Церкви можуть бути фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти України.

7.2. У власності Церкви можуть бути: будівлі, предмети релігійного призначення, об’єкти благодійного і соціального призначення, земля, транспорт, житло, кошти та інше майно, набуте релігійною громадою за рахунок добровільних пожертвувань, власних коштів або передане у власність фізичними та юридичними особами для забезпечення статутної діяльності релігійної громади.

7.3. Церква має право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їй на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами, а також здійснювати будівництво культових та інших споруд у порядку, встановленому чинним законодавством для об’єктів цивільного призначення.

7.4. Кошти Церкви витрачаються на утримання культової будівлі (Молитовного будинку), оплату праці духовних і господарських працівників Церкви, на відрахування об’єднанням та союзам, членом яких є Церква, для благодійної діяльності, на інші потреби, що відповідають статутним завданням Церкви.

7.5. Церква може продавати, дарувати, давати в користування іншим фізичним та юридичним особам належне їй майно.

7.6. Розпорядником коштів Церкви є Збори.

7.7. У Церкві ведуться книги: касова, обліку майна та інші документи.

7.8. Кошти (доходи, прибутки) або їхні частини та майно Церкви використовуються виключно для фінансування видатків на утримання Церкви, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності Церкви, визначених Статутом, а також передбаченої законом для релігійних організацій неприбуткової (добродійної) діяльності (в тому числі здійснення гуманітарної допомоги, благодійної діяльності, меценатства, милосердя, тощо).

7.9. Кошти (доходи, прибутки) або їхні частини не можуть бути розподілені серед засновників, або членів Церкви, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з Церквою осіб без врахування бюджетних витрат;

7.10. Церква як суб’єкт цивільного права несе матеріальну відповідальність згідно зі своїми зобов’язаннями. Церква не відповідає за матеріальні зобов’язання інших організацій чи підприємств (закладів, установ тощо), що діють при ній, мають власні статути, зареєстровані у встановленому Законом порядку. Церква не несе відповідальності за матеріальні зобов’язання окремих її членів.

7.11. Церква здійснює користування землею у порядку, встановленому „Земельним Кодексом України” та іншими законодавчими актами України.

7.12. Церква має право у встановленому порядку орендувати в організацій, підприємств і громадян (у тому числі й іноземних) приміщення, землю, обладнання, інструменти, транспортні засоби та інші об’єкти власності.

7.13. У власності Церкви також може бути майно, що перебуває за межами України.

7.14. Церква має право вести зовнішню економічну діяльність.

7.15. Церква має право відкривати рахунки для служіння та виконання своїх статутних завдань, в тому числі і валютні, в банках України та за її межами згідно з чинним законодавством.

7.16. Церква має право продавати, передавати іншим підприємствам, організаціям, громадянам і громадським організаціям, обмінювати, позичати і передавати в тимчасове користування матеріали, майно і кошти.

8. Трудові відносини у Церкві

8.1. Умови праці та оплати працівників Церкви регулюються угодою між Церквою і працівником і визначаються трудовим договором, який укладається у письмовій формі, реєструється у встановленому порядку.

8.2. На громадян, які перебувають у трудових відносинах із Церквою, поширюється законодавство про працю на рівні з працівниками державних і громадських підприємств, установ і організацій.

8.3. Працівники Церкви, які перебувають у трудових відносинах, підлягають соціальному страхуванню, соціальному забезпеченню відповідно до чинного законодавства України.

8.4. З метою соціального забезпечення та соціального страхування працівників, які перебувають у трудових відносинах, Церква робить внески до фонду Державного страхування та Пенсійного фонду в розмірах і порядку, які встановлені чинним законодавством України.

9. Участь Церкви в союзах та об’єднаннях церков

9.1. За рішенням Зборів Церква може входити до об’єднань/союзів, про взаємовідносини з якими укладаються окремі угоди.

9.2. У випадку вступу Церкви до об’єднань/союзів Збори Церкви своїм рішенням можуть подавати клопотання перед об’єднаннями/союзами про наступне:

9.2.1. участь в урочистому посвяченні Пастора, пресвітерів, дияконів Церкви на служіння;

9.2.2. допомогу в вирішенні конфліктних ситуацій в випадках, коли Церква не може вирішити їх самостійно.

9.2.3. організацію настановних зібрань, навчальних семінарів, інших заходів, які б сприяли духовному зростанню членів Церкви;

9.2.4. заснування навчальних закладів для підготовки і підвищення кваліфікації членів Церкви;

9.2.5. організацію міжцерковних регіональних масових релігійних заходів;

9.2.6. організацію систематичних міжцерковних зустрічей служителів та інші заходи, які б сприяли об’єднанню і спілкуванню віруючих;

9.3. Церква бере посильну участь в програмних заходах об’єднань/союзів.

9.4. Будь-який член Церкви може бути обраним до керівних органів об’єднань/союзів баптистського віросповідання з відома Зборів.

9.5. Перебуваючи в об’єднаннях/союзах, Церква, за рішенням Зборів, сплачує членські відрахування на їхню статутну діяльність. Рада Церкви може ознайомитись зі звітом про діяльність об’єднання/союзу.

9.6. Рішення Зборів мають переважаючу силу над рішеннями керівних органів об’єднань/союзів.

9.7. Участь Церкви в об’єднаннях/союзах припиняється за рішенням Зборів.

10. Порядок внесення змін і доповнень до статуту Церкви

10.1. Зміни і доповнення до статуту Церкви вносяться за рішенням Зборів відповідно до пункту 5.1.4. цього Статуту.

11. Порядок припинення діяльності Церкви і вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності Церкви

11.1. Діяльність Церкви може бути припиненою у зв’язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) чи ліквідацією.

11.2. Рішення щодо припинення діяльності Церкви приймають Збори відповідно до пункту 5.1.6. цього Статуту.

11.3. Для виконання дій, пов’язаних із припиненням діяльності Церкви за рішенням Зборів відповідно до пункту 5.1.6. цього Статуту, обирається Ліквідаційна комісія, яка діє згідно з чинним законодавством України.

11.4. У разі припинення діяльності Церкви, майнові питання вирішуються відповідно до чинного законодавства та наступного:

11.4.1. після припинення діяльності Церкви, майно, надане їй у користування державними, громадськими організаціями або громадянами, повертається його власникам;

11.4.2. на майно культового призначення, що належить Церкві, не може бути накладене стягнення за претензіями кредиторів.

11.4.3. після розрахунків із кредиторами та здійснення інших обов’язкових розрахунків, все рухоме і нерухоме майно, кошти та решта цінностей Церкви передаються, за рішенням Зборів, одній або кільком неприбутковим релігійним організаціям Євангельських християн-баптистів. У випадку відсутності правонаступників все рухоме і нерухоме майно, кошти та решту цінностей Церкви зараховують до доходу державного або місцевого бюджету.

Уповноважений загальними зборами –

ПАСТОР РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

«ЦЕРКВА ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН БАПТИСТІВ

«ДІМ ЄВАНГЕЛІЯ»

_______________________________ ___________________________